14. ТОРОХ, ТОРОХ ОБ СТIНУ ГОРОХ! - Книга перша. Одна сторiнка з житiя рноха рнох жив шiстдесят п'ять (165) рокiв,...

^ 14. ТОРОХ, ТОРОХ ОБ СТIНУ ГОРОХ!


"Перебила свиня "Отче наш",

нехай тепер сама молиться".

Народне прислiв'я.


Буря шаленiла.

Блискавки несамовито шматували хмари i пiрнали у чорнi хвилi, що

насувалися стiною.

Оглушливо реготав грiм.

З усього було видно, що божий посланець Iллягромовержець цiсу ночi

виконас тижневу норму. Бач, яку розвинув штормiвщину! То байдикував, а

тепер, немов здурiлий, наддас до плану...

Корабель "Зi святими упокiй" стогнав усiма шпангоутами. Страхiтливо

скрипiли щогли. Замiсть вiтрил на реях лопотiло якесь незугарне шмаття.

Морськi розбишаки попадали на колiна i палко молилися своум однооким,

одноруким та одноногим божкам.

Аж раптом велетенська хвиля пiдняла нашу посудину мало не до

роз'ятреного Iллюшею неба, а звiдти вдарив такий грiм, нiби твердь небесна

розкололася.

У цей слушний момент я й запанiкував:

- Щурi тiкають!

Ефект був надзвичайний.

У непевному освiтленнi блискавок я з присмнiстю спостерiг, що навiть

боцман пополотнiв, хоч мав таку чорну шкiру, нiби одвiку коптився у пеклi

i вмивався самiсiнькою смолою.

- Рятуйся, хто може! - заволав якийсь придурок. У нашiй святенницькiй

справi що добре - завжди знайдеться дурень, який ладен щиро увiрувати в

будь-яку нiсенiтницю. Увiрувати i гаряче пiдтримати палким галасом.

Я вже встиг вдертися на iмпровiзовану трибуну, складену з рятувальних

кiл (обережнiсть нiколи не завадить!) й розвинув мудре гасло невiдомого

менi придурка:

- Грiшники! Не тiло, а душi своу безсмертнi рятуйте! Божий суд ось

зараз гряде!

Зрозумiло, такоу ахiнеу морськi вовки ще нiколи не чули, тому вона

справила належне враження: всi голови повернулися на мiй закличний глас.

А я не вгавав:

- Iстинно кажу: щурi тiкають - настас кiнець судна. Погляньте на небо!

Усi слухняно звели очi горi.

- Що ви бачите? - запитав я.

- Хмари та блискавки! - пролунало у вiдповiдь одразу кiлька голосiв.

Отут я наполiг:

- А я хмари наскрiзь прозираю i бачу: на блискучому престолi Всевишнiй

сидить, один у трьох лицях...

Усi з подивом втупились в мене.

- А вiн що - триголовий? - запитав чорношкiрий боцман, явно темний

язичник.

- Це в нього пiсля перепою в очах троуться, - з усмiшкою гiсни пояснив

капiтан Бен-Акула. - Не звертайте уваги, хлопцi. Зараз наш п'яничка почне

у трюмi бiлих слонiв ловити. А тепер слухайте мою команду: баласт за борт!

Спокiй капiтана подiяв на пiратiв благодiйно. Вони повеселiшали, нiби й

буря вже вщухла.

- Стiйте, грiшники! - у розпачi вiдчайдушне заволав я. - Не слухайте

капiтана! То не ваш славний Бен каже, а сам князь пiтьми Вельзевул

глаголить його безбожними вустами!

- Що? - нараз визвiрився капiтан. - Бунт у мене на борту?!

- Всевишнiй все бачить, все чус! - пiдвищив я свiй пророчий глас. - Вiн

бачить, як ви погрузли в грiхи, немов у смердюче баговиння. Вiн чус, як

радiсно скрегочуть зубами чорти у пеклi, весело i завзято готуючи казани

для чистки ваших чорних душ.

- Ну? - запитав капiтан боцмана.

- Меле, неначе з гарячки, - висловив припущення той, виблискуючи бiлими

зубами.

Та я ух заглушив громоподiбним закликом:

- Грiшники! Купуйте у мене, поки не пiзно, небесне блаженство за грошi

та камiнцi, здобутi злодiйством i розбосм! Спокутуйте грiхи вашi тяжкi. А

грiхiв у вас ой як багато! Господь сказав - "не убiй"! Таж хiба ви

слухастесь? Господь суворо наказав - "не кради"? А ви що дiсте? Зирите

неситими очима на праведно накопичене добро ближнього! Навiть один у

одного намагастесь останню копiйчину видурити! Жах! Господь радить -

"вдарили тебе по кишенi... тьху!.. по щоцi, пiдставляй другу", а ви хiба

засвоули божеську науку? Ой, буде вам непереливки, ой, буде!..

Капiтан Бен-Акула усе бiльше хмурнiв, слухаючи мою пастирську

проповiдь.

- Боцмане, - нарештi зловiсне процiдив вiн, - чи не здасться тобi, що

цей знахабнiлий п'яндига розхитус нашу залiзну дисциплiну?

- Так точно, капiтане!

- Морально розкладас наш бойовий колектив?

- Ваша правда, капiтане!

- Сiс у наших рядах чорну зневiру?

- Факт, капiтане!

- То що з ним робити?

- На рею його, капiтане! - кровожерно прохрипiв чорний, як iз печi,

боцман.

- Нi, краще за борт - замiсть баласту. Нiчого з ним не станеться, бо

п'яному море по колiна. А прочумас - знову людиною буде.

Не встиг я отямитися, як боцман зробив з професiйного пророка

позапланового мученика. Схопив мене здоровезними ручиськами, пiдняв угору,

мов пух-перо, та й швиргонув у морську пучину.

Хана тобi, Iоно!

Гаплик!


^ 15. ДИВО ЯК СИТО, А ЧУДО ЯК РЕШЕТО


"Чудеса там, де в них вiрять, i чим бiльше вiрять, тим частiше вони

трапляються".

Денi ДIДРО.


Аж тут сталося чудо.

Тiльки-но я шубовснув у воду, як одразу зiп'явся на ноги. Хоч i

похитувало, та стояв твердо.

Неймовiрно, але факт!

Спершу я власним очам не повiрив - море було менi точнiсiнько по

колiна.

До того ж i буря вщухла: певно, Iллюша вже вiдгасав тижневу норму.

За кiлька лiктiв вiд мене погойдувався на розлогих хвилях грiзний

пiратський корабель "Зi святи-ми упокiй". А я стояв серед безмежного

морського простору, мов у справжнiсiнькiй дощовiй калюжi!

Команда отетерiло лупала очима на мене, а я очманiло лупав очима на

команду.

Капiтан Бен-Акула полiз сдиною рукою у власну чуприну.

- А таки правду старi люди кажуть, - нарештi вичавив вiн iз себе, - що

п'яному море по колiна. Я ж казав, що вiн насмоктався, як лин мулу. Казав

чи не казав?

- Казали, - засвiдчив боцман. - А все-таки краще було б його на рею.

Ач який!..

- Якщо на рею, - зауважив капiтан, - то вiн би засмердiв нам усю

палубу.

- Але рея мас i переваги, - обстоював своу переконання боцман. -

Уявiть, що поряд з чорним клаптем з черепом та кiстками висить вискалений

кiстяк i вистукус суглобами склянки. Та купцi вiд жаху самi споряджали б

до нас кораблi з доброхотними лаяннями!..

Поки мiж капiтаном та боцманом точилася чисто теоретична дискусiя про

принади й переваги умоглядних постулатiв "за борт" та "на рею", я

гарячкове оцiнював ситуацiю. Згiдно випробуваних, канонiчних настанов з

першооснов пророцтва серед неорганiзованого базарного натовпу.

У мене на руках було три козирi: щурячий забобон i два чуда - море по

колiна i раптове припинення бурi.

Ото дав менi господь!

Не скористатися з цих виняткових умов - все одно що взяти найтяжчий

грiх на душу. Та я нiзащо не припущу й натяку на грiховнi помисли!

Праведник я чи нiкчемна ганчiрка?

Якби я не скористався цiсю чудовою нагодою з трьома козирними тузами на

руках, а братiя дiзналася про цей вiроломний злочин, колегiя, поза усякими

сумнiвами, прирекла б мене до спалення живцем як огидного вiдступника i

мерзотного сретика. Та я й сам з отакого знавiснiлого запроданця вiри

святоу з живого б шкiру зiдрав! Сiллю б його рани посипав! На тоненьких

патичках смажив би його! Аби усвiдомив негiдник, що то значить - вчинити

злочин...

Ху, аж сам розхвилювався!

Канон глаголить: будь-яке чудо - це золоте дно. Хоч би дивовижа й

сталася посеред моря...

Та й справдi: якби чудо не давало прибутку, навiщо тодi були б чудеса?


16. БАГАТО р ДУРНIВ, ТА НЕ ВСI ВКУПI


"Небесний царю! Суд твiй всус,

I всус царствiс твос".

Т.Г.ШЕВЧЕНКО


Вiд усiх тих благочестивих думок я споважнiв i знову подав глас

пророчий:

- Грiшники! Iстинно глаголю вам з пучини морськоу: бачите, Всевишнiй

явив перед негiднi його милостi очi вашi справжнс чудодiйне диво - пiдклав

пiд ноги моу серед бурхливих хвиль надiйну твердь i одним помахом припинив

бурю, яка мала поглинути вас усiх без покаяння та вiдпущення страхiтливих

грiхiв ваших.

Я врочисто помовчав, щоб надати словам моум ще бiльшоу ваги. А тодi

спитав:

- А що це означас? А ось що: гряде божий суд! Всевишнiй на престол сяде

з точними лихварськими терезами у руках. Сяде i покличе на суд, примiром,

боцмана: "Чорний душогубе, де ти?"

- Ось я! - озвався з борту спантеличений моум дивовижним нахабством

боцман.

- I запитас Всевишнiй, мов суворий митар: "Боцмане, чи брав ти на душу

грiх убiснiя людськоу плотi без мого дозволу?"

- Брав, о господи! - скрушно простогнав боцман.

- Запитас Всемилостивий: "Чи крав ти, чи бажав добра ближнього свого?"

- Крав i бажав, пане, - похнюпився боцман.

- "Чи плюндрував ти, мов препоганий козлище, чесноти дiв непорочних? Чи

стрибав ти, яко хижий тигр, на доброчесних жон ближнiх своух?

- Плюндрував, мов козлище, i стрибав, яко тигр, - зi сльозами каяття в

голосi заскиглив боцман. - Нiкуди правди дiти, ваше Верховенство...

- "Ай-яй-яй! - засудливо похитас сивою головою Всевишнiй. - I як тобi

не сором, боцмане?"

- Ой, сором, ваша Вельможнiсть! Ой, сором...

- "Отож, горiти тобi, боцмане, довiку в геснi вогненнiй, бо твоуй

зчорнiлiй душi вже нiяка чистка не допоможе".

Нещасний боцман затремтiв, немов скрутила його люта пропасниця.

А я неухильно виспiвував свосу:

- "Але, о господи, - змолиться наш боцман, бо щиро усвiдомив свою

злодiйську провину, - грошву i камiнцi, що випали на мою долю пiсля

розбiйного нападу, я вiддав у храм божий на свiчки. Прошу списати цей

ганебний грiх пограбування з мого вкрай обтяжливого для душi балансу".

Боцман одразу пожвавiшав i кинув на своух спiльникiв радiсний погляд.

- А далi боцман скаже: "А на тi кошти, боже мiй, слуги твоу навiть

тонюсiнькоу свiчечки не купили..."

- Куди ж ви, облудники, ух подiли? - вмить збурився чорний боцман. - У

шинок понесли? З дiвками на моу кревнi бестились?

- Ще чого? - обурився i я. - У головi твоуй - одне неподобство! А ще до

каяття узявся... Та ми, смиреннi слуги божi, твоу кошти нишком, бо нам

мирська слава нi до чого, пустили на утримання згорьованих удiв та сирiт

убогих. А цi сiромахи вибiлили твою душу чистими сльозами подяки краще вiд

усякоу пекельноу чистки. Збагнув?

- Ну, то це - iнша справа! - мовив боцман.

- I тодi скаже тобi Всевишнiй: "Всеньке життя свос, боцмане, ти був на

землi затятим грiшником, а на небесi зробився праведником. Таке вже не раз

траплялося. Бери, боцмане, крила за розмiром, бери арфу до рук i паняй в

райськi кущi, якi тобi лишень любi. Там тебе чарiвнi янголицi, усi - мов з

писанки, почастують нектаром з амброзiсю, пригорнуть й приголублять..."

Я знову врочисто промовчав, щоб це захоплююче небесне видовисько

достеменного раювання вкорiнилося в найтупiшi голови.

А по тому - рiшуче наполiг.

- Грiшники! Берiть приклад з вашого чорного праведника! Впровадимо

гiдний подиву почин святого боцмана в широкi маси розбишак! Вивертайте

кишенi! Здавайте менi, рабу смиренному, все, що в гаманах подзвонюс та в

пояси зашито! Я сам донесу вашу дещицю до храму божого. Донесу, будьте

певнi! Бачите: море менi по колiна!

- А таки донесе, - розчулено мовив боцман, розмазуючи на своуй бруднiй

пицi чи то чистi сльози каяття, чи то морськi бризки - не добереш. - "

Донесе аж до першоу корчми...

На борту корабля "Зi святими упокiй" вибухнули глузливим реготом.

Виявлясться, цей негiдник весь час тiльки клеув iз себе дурня! От же

гад повзучий...

- Що, не вiрите? - заволав я, вражений у саме серце нечуваним

блюзнiрством цього пiдступного вiдступника. - Хiба не бачите чуда? Море

менi по колiна!

- Ще пару пляшок, - лагiдно мовив боцман, - i ти, Iоно, ходитимеш по

водi, яко по суху.

О господи! Якоу репутацiу я зажив! Правильно люди кажуть: з ким-

поведешся, з тим i наберешся. А я вочевидь весь час ще й перебирав...

Однак я ще мав надiю на щасливий кiнець: раптом станеться ще одне чудо?

- Грiшники! - загорлав я. - уй-богу, я не брешу!

- Iоно, - поблажливо озвався капiтан БенАкула, - ходь на борт. Як пить

дать дамо тобi випити... А ти, боцмане, якоу думки?

- Ну що ж, вистава варта чарки...

Ото й усе за всi моу труди?

- Не пiду! - затявся я. - Не пiду, коли менi не вiрують. Бач, з пророка

брехуна зробили!

А капiтан на те - миролюбно:

- Та звiдки нам знати, брешеш ти чи нi? Он уже скiльки лантухiв

гречаноу вовни намолов...

I тут я зважився на вiдчайдушний крок.

Цiкавитесь який?

Почав сам на себе небесну кару накликати! Аби настановити закоренiлих у

розбоях грабiжникiв на путь iстинну до справжнього багатства...

- Хай мене грiм поб'с, коли брешу! - заприсягнувся я, сам жахаючись

свого вчинку.

Подивився на небо - пронесло.

- Хай мене блискавка спопелить, коли щось криве мовив! - мовив уже

смiливiше.

Поглянув угору - пронесло.

- Хай хлябi воднi розверзнуться, коли хоч грiш втаю! - вже зовсiм

хоробро збрехав я i на доказ тупнув ногою.

Нараз твердь пiдi мною захиталася, розверзлася чорна безодня i вмить

поглинула мене.


17. У ПЕКЛI ХОЧ I ТЕПЛО, ТА ХТО ТУДИ ЗАБАЖАр


"Цього Iона не чекав. Але оскiльки зробити щось було неможливо, вiн

вирiшив терпляче очiкувати наступних подiй в свосму дивному новому

примiщеннi".

Лео ТАКСIЛЬ.


Я опинився в абсолютно темнiй i вогкiй камерi. Пiтьма - хоч в око

стрель. Звiдкiлясь повiвало смородом, нiби я вскочив прямiсiнько в гальюн.

Я витягнув руки i сунувся навмання. Тицьнувся сюди, тицьнувся туди -

скрiзь були вогкi i драглистi стiни, нiби ух слимаками вимазали. Заходився

було обтирати одну стiну полою, коли це вона раптом конвульсивне

здригнулася, а потiм дрiбнодрiбно затрусилася.

Хтось зареготав страшним утробним басом:

- Ха-ха-ха! Ой, не лоскочи, бо я не втримаюсь, i тебе перетравлю...

Хи-хи! Ой, не можу!.. Ха-ха-ха!

Волосся в мене стало сторч, а сам я з ляку задубiв, як на лютому

морозi, хоч у камерi було тепло i навiть задушливо.

- Ц-ц-ц-ц-це де я? - тiльки й спромiгся, що процокотiти зубами.

- У черевi китовому, - вiдповiв той же утробний голос. - Хо-хо...

- А хто ц-ц-ц-це говорить?

- Черево.

- Яке черево?

- Мос, китове.

"Дурить, гнида, - вирiшив я. - Морочить менi голову, бо знас - тут не

дуже роздивишся..."

- Значить, у черевi?

- Авжеж.

- У китовому, кажеш?

- Точно.

- А хiба ж може черево розмовляти?

- Це як у кого, - охоче пояснив утробний голос. - У мене, наприклад,

може, бо я кит-черевомовець. Та й подумати: треба ж арештантовi хоч з

кимось слiвцем перекинутись. Хоч би й з наглядачем.

- Так ти наглядач?

- Передусiм - в'язниця.

- Як же так?

- А просто - за сумiсництвом.

- Виходить, я - ув'язнений?

- Виходить, що так.

- I надовго?

- На п'ятнадцять дiб.

- Ото!

- Не огокай! Строк покарання вiдмiряли в самий раз, бо твою провину

вирiшили вважати дрiбною. З деяких мiркувань...

- Це ж яких, цiкаво?

- Тобi краще знати.

- А тобi доля в'язня байдужа?

- Мос дiло мале: за наказом згори хапати i тримати, поки строк

покарання не мине.

- I щось за це масш?

- Та не так щоб i розкiшно - за харчi.

- I добре годують?

- Найдрiбнiшим планктоном! Можна сказати, на голоднiй пайцi тримають...

- А ти що?

- Та нiчого... Славословлю i за турботи дякую! Бо коли що не так, у

море одразу отруйних медуз накидають... Тьху, гидота яка!

Обидва сумовито замовкли. Невеселi думки заснували в моуй головi.

- Боже мiй! - заскиглив я. - Змилуйся над смиренним рабом твоум.

- Молодця! - похвалив мене голос. - Повiдомляю: термiн ув'язнення буде

значно скорочений, якщо ти доброчесно розкасшся i невтомно вихвалятимеш

Всевишнього.

- То це вiн мене сюди запроторив?

- А хто ж iще?

- Виходить, ти слугусш Всевишньому?

- Нi, богу морiв Посейдону. Однак брат Посейдона верховний олiмпiсць

Зевс уклав з твоум Всевишнiм угоду про товариську взасмодопомогу. Отож, у

вiдповiдь на дружнс клопотання канцелярiу Сьомого Неба про затримання у

володiннях Посейдона небезпечного злочинця, що спритно втiк з терену,

пiдвладному Всевишньому...

- Ясно! - урвав я його осоружну канцелярську мову. - Можеш

перепочити...

Тiльки тепер я усвiдомив до кiнця власну приреченiсть. Оце влип! З

корабля та в стравохiд. Сiв я просто у калюжку (певно, шлункового соку) i

зажурився. Трапилось як у того невдахи: хотiв минути пень, та за колоду

перечепився...

А кит-черевомовець питас:

- Як тебе, злодюжко, звати?

- Iоною, - вiдповiдаю, про всяк випадок не реагуючи на образу: зневага

до в'язня - святий обов'язок наглядача. - А тебе як величати?

- Невже не знасш?

- Звiдки? Я ж уперше...

- I то правда! А звуть мене Левiафаном.

- Що ж, будьмо знайомi!

- А куди дiтися? Ти, Iоно, той - влаштовуйся. Зараз я вiдкрию

вентиляцiйнi отвори, свiтлiше стане. Роздивися в черевi, що там i до

чого...

I справдi, вгорi розсунулися два очка, крiзь якi кити фонтани пускають,

i в черевi одразу посвiтлiшало.


^ 18. НЕ ЛЯКАЙ В'ЯЗНЯ ТЮРМОЮ: ТО ЙОГО ХАТА


"Перший: Да, веселий разговор.

Другий (зiтхас): Що да, то да".

Федiр МАКIВЧУК.


Я озирався навсiбiч. Черево Левiафана було не таке вже й велике: три

кроки вздовж, два кроки впоперек. Вузенький оберемок водоростей мав,

очевидно, правити за лiжко.

Я звiв очi i аж застиг вiд захвату - над ложем було повно парсун

найвродливiших нереуд, наяд та русалок, великих, як на мiй смак,

спокусниць. Отакий набiр подекуди й понинi можна побачити в парубоцьких

келiях. Але хто цi гарнi, мов мрiя, зображення чарiвниць сюди притаскав?

Пiд кожною парсуною був напис, що в сукупностi дещо нагадувало шлюбнi

оголошення:


9515394521157236.html
9515467383467516.html
9515575775912874.html
9515615026422431.html
9515690931300504.html